Край дивовижної краси,
Святий мій рідний край.
Край благодатної роси,
Воістину Господній рай!
Господня мудрість, Його руки
Створили оцей рай:
Сині моря, зелені луки
І солов’їний гай.
А ниви, золоті, безкраї,
Шумлять, неначе океан.
Ще й жайвори у небесах співають –
Воістину Господній план!
Які чудові доли і поля,
Озера сині і високі гори –
Благословенная земля,
Благословенні і підземнії комори.
Благословення ллються через край:
Золоті розсипи і діаманти, -
Воістину благословенний край!
І не абиякі у нас таланти.
Уся земля цвіте, буяє,
Неначе райський сад.
Та тільки щастя щось не має:
Одне безладдя, а не лад.
Живем, як в лісі загадковім;
Лісне життя, як у людей.
На когось хтось готує кови,
А хтось рве серце із грудей.
Заснули совість, стид і цнота,
Приспав ворожий стан.
Кудись поділись і чесноти,
Мабуть закрив туман.
О Господи! Верни чесноти,
Правду і совість розбуди.
Жить научи і в чистоті і в цноті.
А ворога лукавого суди.
08.10.2003
Любов Павлюченко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266600
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.06.2011
автор: Лобов