Міста чужого, без назви, куди мене ніччю носило,
Дивилось обличчя із водного люстра калюж,
Приземлившись від ранок… як зазвичай, знімала крила…
Мостилася поруч… на тіло твоє з моїх вій обсипалася туш.
Ти не спав… прикидався, як завжди, і бачив
Безкрилу мене, обеззброєну дотиком, ледве живу,
Знаєш, над прірвою завжди буває хвилююче лячно,
Бо ж не знати, чи довго в польоті пробудеш отак наяву .
Я кроки лічила, ті що міряли стрілки–солдати,
Доки схід сонця мене замурує у вічність смоли бурштину,
На його диску пласкому вибухали секунди розплати
Вмирань і народжень… розриваючи тишу вогню.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266667
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2011
автор: Лана Сянська