Хто ж знав, що прийдеться в останню дорогу
Тебе проводжати у тузі німій?
Благала щодня і щоночі у Бога,
Аби Ти лишався хоч трішки ще мій.
Любов’ю своєю Тебе рятувала,
За руку вела, мов маленьке дитя.
Та доля жорстока безжалісно жалить
І смерть посилає у наше життя.
Було, видно, мало моєї любові,
Чи, може, занадто у світі цім зла?
Закрив нині очі свої волошкові,
Пішовши туди, де нема вже тепла.
Я вірю, мій Любий, для нас ще постане
Той світ, де ми будем в обіймах весни,
Там більше душі не болітимуть рани
І сповняться всі наші мрії та сни.
Нехай, мій Коханий, минуться для Тебе
Сьогодні страждання і муки усі.
Для Тебе проситиму милостей в неба
І зцілення ран – для своєї душі...
23 червня 2001р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266670
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.06.2011
автор: валькірія