Пам’ятаю, гуляла тоді
Біля берега самої кромки…
Раптом, кола пішли по воді -
Підпливав «Броненосець Потьомкін».
А на ньому, насправді, живцем
І команда його підливала,
І червоним, як кров, прапорцем
Ця команда махала, махала…
- Ти - Ассоль? Значить ось яка ти!
Від волосся і нижче коліна
Вмієш вірності стяг ти нести,
Чули ми від товариша Гріна.
- Я - Ассоль, ну а що тут таке?
І насправді так довго бродила,
Виглядаючи судно, яке
Має гарні червоні вітрила.
- Зустрічали вітрила ми ці,
Ми цю «контру» за мить потопили,
А червоні оці прапорці,
Як ти думаєш, з чого пошили?
Сумно й холодно – тільки одне,
Та й була лиш у блузці і юпці,
Може трохи зігріють мене
Моряки, що гребли сюди в шлюпці?
***
Хоч і довго чекаєш, але
Щось та буде, лише не відразу.
Ну а що там тобі припливе,
Від епохи залежить і часу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266813
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 24.06.2011
автор: longavojo