був день,що гори з небом обнялись,
стежками підперезані крутими.
смереки до води спускались вниз.
ступала тихо жінка поміж ними.
в очах її блищали дві сльози,
тривожно обпекти щоку готові…
аж,раптом, - парость дикої лози,
до болю ніжні котики вербові…
і посміхнулась крізь сльозу вона.
торкнула пальчиком пухнасту гілку.
і ліс завмер…мить тиха,чарівна
міняла в серці на розраду гіркість.
вже не звучать пісні холодних зим,
і дихати пора така - весною!..
з очей усе ж упали дві сльози,
мов змили слід тяжкого неспокою.
синіло небо. ліс весну вітав!
народжуючи спогади казкові,
для жінки в подарунок зберігав
маленьке диво – котики вербові.
Березень,2001 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266871
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2011
автор: Анничка Королишин