Розмірено б’ється серце…
Суворі погляди кидаєш на мене…
Небо насупило брови…
Ти знову даєш мені послухать
Як гукають тебе хвилі.
Вушна мушля марить морем…
Не заважай своїм рукам творить красу,
Твої дива оживають…
Танцюють вуста, вальсуючи тілом,
На пульсі затримавшись на мить…
На грудях перші краплі діамантів
Досвідчений збирає язичок,
На пам'ять своє ім’я малює кігтиком мізинчик…
Слухай небо,
Слухай дорогу.
Казки старого Зевса
Занотовують сиві писарі на пергаменті світу,
Скручують сувої з каліграфічним зображенням доріг…
Зшивають до купи нас, мов сторінки…
Доля до долі,
Життя до життя,
Хвиля до хвилі…
Шепочи мені казку,
Прочитану в таємному сховку
десь у полоні кремезних полиць ,
Між нетлінних пізнань з
Фоліантів в крамничці навпроти…
Я принишкну.
Крізь бурмотіння басовите громовержця
Почую як сочитиметься вічна сила
Тяжіння тіла твого…
...І серце,
вічне серце,
що так розважливо колись співало,
Забилось,
Мов молода форель, в останнім танці
перетинаючи рубіж життя…
Забилось,
мов жагучий струмінь соку,
пульсує у весняних пружніх бадилинах…
Забилось серце,
застугоніла кров
від жадібних вогненних язиків,
які настирливо заповнювали плоть…
Від дихання близького,
від дотиків жаданих...
Серце …
Нестримно , нерозважливо забилось серце!
26.06.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267170
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2011
автор: gala.vita