Чомусь так боляче тебе любити…
Мов не сама, але болить душа…
І гірко так, не хочеш навіть жити,
І тихо покотилася сльоза…
Так боляче – не чути ані слова,
Невже нема про що розповісти?
Мовчання – цей тягар – обом нести,
А я вже його скинути готова!..
Хотілося б читать твої думки,
Про що вони, коли стоїш зі мною?
Як зазираєш в очі? Навпаки,
Вони мене залишили спокою!..
Невже не можеш ти сказать – люблю,
Щоб дух перехопило й стало тісно!
Так, саме час, і, навіть, саме місце,
Змінити напрям гри… Мов мить ловлю
Я кожне слово, нам з тобою
Поговорити варто вже давно –
Життя, повір, - це не німе кіно,
Слова у ньому також грають ролі!
І я мовчу… Багато передумано,
Та почуття не лізуть у слова,
Для мене мало того, що придумано,
Та я в своєму прагненні сама…
Для мене мало слів, що вже казалися,
Для мене ти – це все, а може й більше…
Дарма з тобою у мовчанку гралися –
Тебе не проміняю на щось інше…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267254
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.06.2011
автор: Annu4ka