Я б справді сьогодні в тебе залишилась наніч,
але всі ці годинні пробки в легенях, чужі телефонні розмови
з криками.
Порожні картонні коробки, які хтось у під'їзді разом зі
зношеними джинсами викинув...
Мені виїдають кислотою пам'ять.
Тому вкотре залишатиму у теплому ліжку дрібну монету,
щоб прокидатись з тобою поряд.
В мене у грудях італійська Vендетта, яку ти на один
гудзик поглядом застібнув.
А в мене ж так, чим більше всередині я розбита,
пригнічена, хвора...
Тим витонченішою здаюсь зовні, усе в мені красиве і усе личить.
Мої серця увімкнені в розетку, як хвилі, сейсмічні
розливаються по стінах коротким світлом
від настільних, гірчичних ламп.
Думки складені по шухлядах за абеткою.
Іноді дивлюсь на тебе і мені здається, що бачу як Гітлер
пестить сонних немовлят довгими, тонкими пальцями.
Штовхаю боляче у спину, залишаю на ній синці.
Нехай ницо і підло,вибиваю
ліктями рештки ніжності, але як приправа до м'яса,гострої.
Я наосліп наводжу приціл і витинаю з тебе себе пострілом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267301
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.06.2011
автор: Леона Вишневська