Цікава ситуація з якою я стикався у житті, це тобто тоді коли немає взаємності, ти для неї все, а вона це все сприймає як належне... ти готовий зірку з неба для неї дістати, а вона... потрошки починає тебе уникати (морозитись)... а ти гориш вогнем палаєш... місця собі не знаходиш... поринаєш з головою в роботу, а вона каже що немає часу, а ти ладен час для неї знайти будь-коли... робиш все щоб її побачити... можна зійти з розуму, робити відчайдушні, і дурні вчинки які не мають здорового глузду, але їй це не потрібно... бо не любить вона тебе... і тоді ти бачиш що безсилий, і зарадити цьому ніяк не взмозі шукаєш розраду у стороні... і ти її знаходиш, бо хто шукає той завжди знаходить, і у твоїй душі на тих ще непотухших вуглях спалахує вогник, бо вона є тією іскрою... і він горить з такою силою, що ти нікого не бачиш окрім неї, але горить він не довго, бо вона була лише "жмутом хорошого сухого хмизу..." і тут дехто сам цього нерозуміючи виливає у це вогнище стакан води... і що залишаєтся ? ... вогню нема... лиш дим, і жар потрохи тліє, і затухає... він вмирає... і залишаєтся лиш пусте місце... і залишки костра, який колись був вогнищем...
Я думаю що ти мене зрозуміла Вогнище - це метафора любові, щастя, благополуччя, а всі різні чинники, які на нього впливають... це різні незгоди, ревність, непорозуміння, сварки, які намагаются його загасити, а наша ціль, не дати цього зробити... і щоб вогнище горіло потрібно в нього завжди щось підкидати, а це можуть бути компліменти, теплі слова, подарунки... і не важлива їх матеріальна цінність... саме головне, щоб це було зроблено від щирого серця... Вірність, чесність, довіра - ось що найголовніше в стосунках, а якщо чогось з цього небуде, зразу виникають сумніви, підозри, і ревність... Ти маєш бути впевнена у своєму коханому, а він в тобі на всі 100!!! Бо нас на кожному кроці оточує спокуса, хочемо ми цього чи ні, і ми знову постаємо перед вибором, піддатися, і поставити на карту все, чи відмовитись, обійти її і жити далі... в нас завжди є вибір... і ще одне...Вміння бачити в людині лише її зовнішню красу, і непомічати внутрішньої - це дивитися на неї з широко заплющиними очима... ми все життя шукаємо свій ідеал, якого не існує, тому що ми самі його собі придумали... ідеальних людей нема, просто є люди, які непомічають недоліки інших, і цінують їхні переваги... ось що я називаю любовю... кожна людина на неї заслуговує, тому що ми народжені для любові, з якою приходить і щастя, і здоров'я, бо є піклування один про одного, тому вона повина бути свідома, і тільки взаємна...Любов приходить з часом, і це розуміють лише ті, які справді кохають, і ніщо не даєтся легко в цьому житті за все потрібно боротися, я на власному, подекуди гіркому досвіді знаю, і не потрібно плутати любов, з симпатією, бо справжня любов, залишаєтся, а симпатія проходить, і ти шукаєш іншу, так любов сліпа, бо це стосунки лише двох... третій зайвий він не здатен зрозуміти, а лише керуєтся своїми, подекуди підлими цілями, і руйнує її... тому любов - це нестійка сполука, але вона вічна... бережіть любов...♥ ©
©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267614
Рубрика: Нарис
дата надходження 29.06.2011
автор: alex86