Вона любить міцну чорну каву
І червоне десертне вино.
На побачення,як на забаву,
Йде під вечір.В легке кімоно
Із найтоншого чорного шовку
Ніжно кутає ніч ліхтарі.
І шукає між хмарами сховку
Срібний місяць високо,вгорі.
Вона йде на тоненьких підборах,
Ритми ночі вистукує в такт!
Наче дим,в'ється сукня прозора
І рожевий виблискує лак,
Як перлина,легким перламутром!
Довгі пасма по плечах пливуть,
І під ноги їй стелиться хутром
Місто-привид,ув'язнене тут,
Серед безлічі каменів сірих,
Безколірних облуплених стін...
Та вона ще не втратила віри,
Ще женеться вночі навздогін
За своїм синьогривим Пегасом!
І так впевнено вірить у те,
Що,закинувши в темряву лассо,
Власне щастя у дім приведе.
Зі звірячим,озлобленим свистом
Хтось жбурляє услід їй слова!..
Вона йде цим приборканим містом-
Надто впевнена,надто жива!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=267663
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 29.06.2011
автор: Наталя Данилюк