Сашу не довелося довго чекати, за мить він піднявся по сходах, мовчки взяв Анну за руку і повів за собою. Вона навіть не намагалася щось заперечити цьому, пішла за ним наче слухняна рабиня, та і навряд чи зараз був час щось казати йому, настрій Саші був все ще той, що і кілька хвилин тому.
"Ти не уявляєш, що вони зробили" - сказав він завівши Анну у якийсь офіс, сів на стілець і обійняв голову руками. "Вони... Вони... Яке вони мали право, я не хотів продавати ту картину. Це точно справа рук моєї дружини, вона ревнувала мене до картини".
Це частково пояснювало те, чому внизу було так галасливо, але у Анни були інші плани на ті кілька хвилин які їм подарувала доля. Вона підійшла до Саші і сіла йому на руки які він на той час вже поклав собі на коліна. Те тепло яке огорнуло Сашині руки неможливо було сплутати з чимось - Анна була без білизни!
Його пальці вмить зрозуміли, що саме від них чекають і одночасно з пристрасним поцілунком оволоділи Анною. Її руки теж не зупиняючись діставались своєї мети - якби не міцна джинсова тканина Анна могла б порвати його штани на шматки. Досягнувши мети вона ледь не віддалась спокусі сісти на Сашу, але порушувати певні правила було б неправильно і Анна перепитала - "А у що ми сьогодні його вдягнемо?". Саша вмить зупинив свій "політ" - його кишені були порожні, смуток на його обличчі читався легко а от Анна загадково посміхалась. "Що? Злякався? А що мені за це буде?" - сказала вона тримаючи заповітний пакетик в руках. Саша підхопив Анну за талію і поклав на стіл, вона допомогла одягнути його лицаря в обладунки і обійняла його ніжками. Вікна офісу де все це відбувалося не були закриті жалюзями але коханцям було байдуже, якби вони помітили, що хтось спостерігає за ними то мабуть ще більше завелися б.
Екстрим і те, що вони скучили одне за одним прискорило процес отримання насолоди але від того вона не стала меншою. Давно Анні не було так добре, та і Саша теж не давав торкнутися до свого тіла - здавалось метелики взяли в полон все його тіло а не тільки живіт. Це було явною ознакою того як йому було добре.
Бій курантів на центральній площі швидко привела їх до тями. Анні і одягатись було не потрібно тому вона чмокнула його в щічку і сказавши "Ти супер!" вийшла у коридор спустилась по сходам і сіла в перше ж таксі. В машині Анна думала про те, чому вона дозволяє собі ці зустрічі якщо чоловік почав виправлятись і знову став і чуйним і бажаним. Відповідь мабуть не знав ніхто.
Коли вона розрахувалась і зайшла в квартиру Олег вже був вдома і підійшов до неї і заплющивши Анні очі руками повів у кімнату. Анна прекрасно орієнтувалась у своїй квартирі і тому одразу зрозуміла - її ведуть в спальню. "Кохатись?" - подумала Анна... "Ні - я ж щойно..." але вона навіть не встигла довести думку до закінчення як чоловік розплющив їй очі. Анна втратила мову коли побачила той сюрприз який їй приготував чоловік.
На стіні висіла картина Олександра Зиміна, саме та, через яку Саша так засмутився, саме та до якої ревнувала його дружина, саме та на якій була зображена жінка так схожа на Анну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=268229
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.07.2011
автор: Ledy WinD