Я обожнюю, коли ти говориш про смерть і підкови,
Які, можливо, вбережуть нас від посухи в інших світах.
І коли не робиш ніякої більше-менш вдалої спроби,
Аби доторкнутися цвілими руками до моїх надчутливих очей.
Я обожнюю, коли ми говоримо про побляклі хмари,
Які можуть доторкнутися до наших скронь, але не хочуть.
І про триколісний велосипед із двома рулями на автобані,
Який мчить зі швидкістю оберту планети навколо своєї пихи.
Я ненавиджу, коли ти пхаєш свої жваві руки в мій понурий настрій.
І коли називаєш мене – сонечко, хоча насправді любиш ніч.
Я б воліла не чути твого глухого хриплого голосу в екстазі,
Бо він нього мої ноги здригаються вдвічі сильніше і втікають з постелі.
Але я надто люблю, коли ти куриш сигарету, вдихаючи дим,
І коли видихаєш його мені в надуті та хворі легені.
І коли дивишся мені в очі своїми великими зіницями кольору кривавої ржі.
Я надто люблю спокій у нашому шумному ліжку… і два ковтки нікотину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269214
Рубрика: Верлібр
дата надходження 08.07.2011
автор: Троянда Пустелі