Я не кричу, коли приходить біль,
Як, помираючи, стоять дерева.
Не витрачаю марно сил
На піднімання рук до неба.
Немає сенсу виливати душу.
В житті у кожного своя печаль,
Тому завжди тримати мушу
Я гордих плеч горизонталь.
Не видати емоцій, приховати.
Навчитись жити глибоко в собі.
Щоб неможливо було здивувати
Ударом підлим з-за спини.
Не діють пафосні зітхання,
Не допоможуть каяття і плач,
Коли здається, що кохання -
Прокляття, демон і палач.
P.S. В наші часи сила - сподіватись лиш на власну силу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269249
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.07.2011
автор: Олександр Ткачинський