Пізно,пізно ставать на коліна,
Бити землю спітнілим чолом.
Загубила себе,загубила,
Заточила у вічний полон.
Не по тій вирушала стежині,
Заблукала у темних лісах.
Терпкий присмак гіркої полині
Відчуваю на стислих губах.
Не у тому шукала відраду.
Загубилася доля в пісках.
Не чекаю від неба пораду
Зі сльозами спокути в очах.
Пізно йти у далеку дорогу.
Та назад вороття вже нема.
Відчуваю жорстоку облогу
Помилкового свого життя.
Повмирали зів*ялі надії
У коморі з залізним замком.
Та колишнії райдужні мрії
Стали твердим,смердючим шматком.
Дуже пізно,на жаль,дуже пізно,
Бо відходить на спочин зоря.
До вершини гори не долізла,
За пів метра від неї сповзла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269326
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.07.2011
автор: Лунная соната