Я працюю тут вже не перший день. І це чергування видалось доволі непростим.
З лікарні втекло двоє психів. Я не згадаю як їх звати. Коротше кажучи, одному здається що він психічно здоровий і що його просто заперли сюди, хоча він тут давненько вже лікується. А інший... Власне через нього це все і трапилось. Він поступив сюди невдовзі після кінця сесії. Хлопцю зовсім знесло башту. Він вважає, що вбив викладача і його невдовзі спіймали і запроторили до в'язниці, а потім він якимось чином утік і так потрапив до нашого закладу. Хлопцю постійно ввижається, що за ним їдуть охоронці і що його шукають. І от цієї ночі він підмовив свого сусіда по палаті і вони утекли. Йому здалось, що за ним приїхали охоронці в'язниці. Насправді, це ми замовили піцу.
Хлопців знайшли у лісі. Один довбанувся об гілку і знепритомнів, а інший сидів біля нього і щось кричав, і плакав.
Їх щойно привезли. Не знаю, що буде далі. Зранку вони будуть прийняті психіатром і вже потім все вирішимо. Ну, я думаю вони ще надовго тут затримаються...
Власне, чому тут дивуватись?.. У нашому світі ще й не в таких дах їде.
А хлопців, звісно, шкода...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269374
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.07.2011
автор: William Mirovich