Я кохаю тебе до розриву артерій!
До хмар невагомих під зводами стелі.
Ми, творці невідомих до нині матерій,
Губим в них ніки і теми - пастелі
Постійно
Я кохаю тебе до укусів на тілі,
Які так незручно ховати волоссям.
Окремо - уламки, а разом ми цілі.
І в клітках - уже якось так повелося -
Ми вільні.
Напевно, кохання - рівняня реакцій -
Мої феромони, твій каталізатор.
Між сотень мелодій, благань, піар-акцій
Ми втомимось разом і будемо спати
В обіймах!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269432
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.07.2011
автор: Вікторія