Пора

-  Ой,  моя  зоренько  ти  вечоровая,
Ти  зоря  пізняя,  ти  і  ранковая,
Неначе  квіточка,  такая  гарная,
Неначе  літечко,  вся  різнобарвная,
Мов  та  лілея,  вся  білосніжная,
Немов  пелюсточка  троянди,  ніжная,
Уся  духмяная,  скупана  в  росах,
Личко  румянеє,  шовкові  коси.
Личко  умитеє  у  росах  чистих,
На  мармуровій  шийці  намисто,
Із  полум’яної  калини  красної,
Неначе  виткана  із  сонця  ясного.
Уся,  неначе  із  срібла  виткана
І  золотими  вишита  нитками.
Достигла  ягідка  ти  виноградная,
Любая,  ніжная  і  ненаглядная.
Дозріла  віку  свого  дівочого,
Дождалась  часу  свого  пророчого.
З  праці  тяжкої  вмлівали  руки,
Уся  в  роботі  не  знала  скуки.
Марно  не  тратила  літа  дівочі,
Не  заглядала  чужим  у  очі,
Не  спокушалась  в  місячні  ночі,
А  лиш  вдивлялась  у  сни  пророчі.
В  чистому  полі  житечко  жала,
Жала,  в’язала,  на  посаг  дбала.
- Посаг  придбала  собі  багатий,
Маю  високі  свої  палати.
В  серце  впустила  я  нежонатого,
Благословенного,  а  не  проклятого.
Та  й  полюбила  святую  душу.
Люблю,  й  любити  тебе  я  мушу.
Ти,  мов  би  сонечко,  мене  голубиш.
Люблячим  серденьком  мене  ти  любиш.
В  оба  серденька  ввійшло  кохання,
Двох  у  одно  вже  пора  єднання.
Злились  серця  в  одно  в  любові.
Вірні  в  любові  в  даному  слові.
Уже  готові  весільні  шати.
Рушник  весільний  пора  подати
Й  шати  весільні  пора  вдягати.
 Свою  руку  у  твою  з  вірністю  вкладаю
І  любити  тебе  вірно  присягаюсь,
Бо  без  тебе,  моє  серце,  увесь  вік  караюсь.
- Присягнися  й  ти  мені:  Чи  ж  вірно  ти  любиш?
Чи  любов  твоя  до  мене  теж  вічною  буде?
А  чи  може  через  рік  навіки  забудеш?..
 От  ми,  люба,  й  присяглись  у  вічній  любові,
Клятву  вірності  дали  у  незміннім  слові.
То  ж  скоріше  клич,  скликай    на  весілля!
Гей,  скоріше  наряджайте  весільнеє  гілля!
Заспівайте,  друженьки.  Весільну  співайте!
І  коханую  мою  піснею  вітайте.
Заспівай  же,  соловейко,  у  зеленім  гаї
Тую  пісню,  що  співаєш  у  рідному  краї,
Про  щасливую  любов  і  щасливу  долю,
І  про  квіточку,  що  квітне  у  широкім  полі,
Про  вербицю,  що  схилилась  низько  над  водою,
Хай  лунає  твоя  пісня  одна  за  одною.
І  не  плач,  і  не  ридай,  серденько  дівоче,
Не  просте  в  тебе  весілля,  а  давно  пророче.
Глянь,  любове,  вже  стоять  запряжені  коні,
Як  іржуть  і,  як  гарцюють  вони  на  припоні,
А  вирвуться,  полетять,  як  птахи  у  небі.
Поспішай,  бо  вже  давно  й  нам  летіти  треба.
Понесіть  же,  вірні  коні,  нас  в  щасливий  край,
Де  буяє  вічне  літо,  зелений  розмай.
Де  ми  будемо  щасливі  разом  ти  і  я,
Там  освітить  і  зігріє  нас  любов  і  я.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269513
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 10.07.2011
автор: Лобов