її очі того вечора не висихали від сліз. вона ненавиділа плакати, вважала це слабкістю і слабістю і намагалась лікувати її валер'янкою. вона була ласа до цукерок, дівчат та мрій, як коти до вищезгаданої валеріани. в її житті траплялись одні мудаки та давалки. її пригнічували соціальні мережі бо ті руйнували її безмежний німий-сліпий-глухий-однак-живий світ. вона розуміла. вона така як всі. просто така як та мільярдна маса безликих та бездушних істот котрі збивають пил ширяючи Землею. вона була вільною, вільною думкою, тілом, духом..та була замкненою. замкненою в трьох стінах своєї свідомості, котрі тисли на неї безглуздістю світу за тими стінами.
вона не вміла любити, лише вдало прив'язувалась до людей, котрі рано чи пізно залишали її ідіоткою. самотньою, але чорт забирай, вільною ідіоткою. вона знала, що істинна. неуважна, незграбна, безцеремонна, знавісніла качка з фарбованим нігтями (а кортіло їй їх нафарбувати зеленкою. і не хвилювало б що думають інші, вона вже придумала виправдання, головне що її зелені нігті були б щастям для неї самої). та вона не робила нічого з її божевільних ідей. чому? бо ж ідіотка. вона сама не була певна чи вона не така ж, не така ж, як і всі. як жити і без того в самотньому світі після того як общипала ліхтаря, облизала пам'ятник чи з'їла кавалок неба?..
вона погоджувалась з усіма лише в одному, їй потрібен другий ідіот, такий же як вона. дикий та несумісний зі світом, та й з нею врешті решт. вони мають бути абсолютно різні і абсолютно однакові. ідеальні. звісно ж вона вірила, що з'явиться він тонко-грубий, сильно-слабий, приручено-вільний Хлопчик, котрий би був у неї далеко не першим, однак останнім. вони б ходили крайчиком, найкраєчнішим краєм дороги, наступали б суто на шви плит, не гуляли б під дощем, а під палючим сонцем (в дощ, особливо літніх, забагацько соплявих романтикі вилазять з-під землі. певно дощ буде падати) в той час коли всі "нормальні" топитимуться у водоймах, вони з'їздять до моря, до океану, але не підуть до води, вони ж бо приїхали кохатись на новому ліжкові, плювати на воду, вони не ходитимуть у клуби, вони сидітимуть вдома, вдома у лісі, у горах, на пляжі, у друзів, вони не питимуть горілку та пиво, вони не напиватимуться, вони просто смоктатимуть ром, сидячи в Данії, на мості, вони розводитимуть квіти в неї вдома, нікому невідомий сорт конвалій та коноплі (конопалія), їхніми найкращими друзями буде пара одружених гея та лезбіянки,
котрі дали обітницю берегти цноту, і їх п'ятеро діточок, вони шукатимуть ліки від раку та шляху до зірок, вони житимуть так як хочеться їм, а не бабусям з лавочок біля під'їзду. і можливо колись, через 60т років спільного життя, вони бездітні помруть разом у ліжку від найкращого в їхньому житті оргазму..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269694
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 11.07.2011
автор: Мері-Діана