Так і ввійду в безсмертя, як у ліс.
З цього асфальту, з цього чаду й диму.
Мене – таку чужу і нелюдиму --
Той бусол не сюди, напевно, ніс.
Десь не сюди. Але його політ
Прийшовся над обійстям світанковим.
Він обронив мене з-під неба випадково
У цей чужий матеріальний світ.
Я, мов мачина, падала в життя.
Метався бусол, аж свистіло в крилах.
Та вже душа моя потрапила до тіла,
Як в лялечку – й не стало вороття.
Павук од вічності часу мені всукав
І натягнув між висохлим степір`ям…
А бусол кружеляє над подвір`ям
І видивляється, і все чогось шука.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269959
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.07.2011
автор: Валя Савелюк