Життя, як чаша.
Вмістилище,
арена всіх подій,
що відбуваються
тепер і тут
із нами:
і радощі, й печалі
одцвітуть,
зів‘януть,
осипляться,
і спогадами стануть.
Так стануть ріками
й струмками
небесні хмари,
увійдуть в глину
квіти і плоди—
недавні пестуни
Землі і Сонця.
Чи варто так журитись,
що коханий
забув сказати вчора:
«На добраніч»?
І що сьогодні вранці
він мовчить,
а час
прямує стрімко до полудня?
Чи слід дошукуватись
до причин
такої переміни?
Як жадний лицар,
в потайника́х
свідомості
перебирати кожну думку,
дрібну подію,
кожен жест і порух,
вираз очей,
невисловлене слово,
і висловлене слово теж:
в усіх відтінках,
напівтонах і сутінках
його можливих значень?..
Хтось перед кимсь
у чомусь завинив?
Чи просто, за законами орбіт,
те, що зближалось –
стало віддалятись?...
Чи журиться Земля,
вловивши,
як після миті
найближчого єднання з Сонцем,
Світило починає
з кожним днем
повільно, без пояснень,
та незмінно,
відходити все далі
в апоа́стр?
Напевно, журиться:
все, що цвіло на ній,
і думало,
що буде так довіку,
од жалю одцвітає,
у поспіху
зав‘язує насіння,
щоб забуяти
щастям і натхненням,
у випадку,
як вернеться Світило,
згадавши у далекім апоа́стрі
про радощі й довіру периге́ліїв.
Чи впевнена Земля,
що свого часу,
згадає Сонце,
як його чекають,
й зупиниться
на самому краю
холодної орбіти,
щоб повернутись
у пустелю білу
сподівань,
позбавлених надії?
Чи певне Сонце,
що його тепло,
щоразу знову
зможе розтопити
глухі льодовики одчаю
й німі намети
сумнівів розлуки?..
Периге́лій – апоа́стр…
Закон орбіт – циклічність.
- Все марнота́, -
сказав Еклезіаст –
Усе минає.
А я скажу:
усе минає в цьому світі
циклічного буття,
але ніщо назовсім не зникає
із Чаші Всесвіту,
бо кожна,
дрібна, здавалось би,
обставина життя
чітку проекцію у Вічність
має.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270170
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2011
автор: Валя Савелюк