інструкція:
слухати в навушниках із заплющеними очима ;)
було пусто і гірко. і це називалось правдою
розбивався кришталь ілюзій, та чи на щастя?
і не нашими віршами ніч вишивала сльози
як останній рятунок чи липовий анестетик.
затерпало... не нило... ні римами, ані кров'ю
не нагадувало про розпач і крах амбіцій
безсенсовно, безрезультатно, беперспективно,
хоч на диво удосталь бажання і сили жити!
безнадійно, як смертна кара або довічне
прирікання себе на фатальну любов до волі.
роздягни мою душу, кайданками до батареї
прикріпи і залиш її так на годинку-другу
хай відчує, що воля насправді пахне полинно
на холоднім паркеті бетонної вежі-хрущівки...
хай же потім їй стане до крику байдуже й мілко!
ключ носи у кишені. кватирку не зачиняй.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270761
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.07.2011
автор: Ляля Бо