Липневої спеки постійно
Стискають сильніше обійми.
Ні вітру, хмаринок - хоч трішки.
Лиш сонця привітна усмішка.
Сховався у затінку клена -
Великий, розлогий, зелений.
Та спека і там лоскотала,
Хоч сонця за листям не стало.
Піти б у цю мить до криниці
Напитися з неї водиці.
Ковтками вбираючи силу,
Від спраги аби воскресила.
Але не можливо, і звісно -
Сховався, стою серед міста.
Липневої спеки постійно
Стискають щосили обійми.
14.07.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270790
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 18.07.2011
автор: Андрій Гагін