Вже не плаче натомлена скрипка
Про печалі свої і жалі,
І не стукає липень у шибку,
Не стікає по мокрому склі
Обігрітими сонцем дощами.
І завмер задурманений сад...
Мовчки туляться квіти до брами,
Добігає кінця маскарад.
І зривають вітри захмелілі
Світлі маски із сонних облич,
Мов пелюстки з дрімаючих лілій...
Вибігаю цій ночі навстріч
І втікаю,аби розчинитись
В сяйві місяця,в краплях води,
Чистим сріблом під ранок пролитись
На загублені в травах сліди.
І тріщить розколисане гілля
Вітер листям в пітьмі шарудить...
Може ти був моїм божевіллям
В ту солодку,омріяну мить?
Може доля в цей сад заманила
Нас обох веремією снів?
Там,де вперше я ніжно любила,
Там,де вперше ти палко горів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271577
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.07.2011
автор: Наталя Данилюк