Це зовсім таки незначний апокаліпсис!
Я знаю, що зможу вижити і знову писати
всілякі дурниці на кухні вночі.
Це поки єдиний справний сірник, що моє серце,
мов смолоскип, запалює.
Зроблю ще один дублікат ключів.
Щоб не тривожити твій космічний сон.
Стану старим, наче світ, китом і тебе,мов
стиглий планктон, з'їм.
Невиліковно-дивний, цинічно-впертий синдром,
що складає собою пазли з руїн
Колізею.Ти замість шпалер на стінах думками
майбутнє малюєш,наносиш ними назви далеких,
забутих сивими предками країн, а
моє ліжко, на щастя,стоїть не за феншуєм.
Ми, коли сваримось, то тільки навіжено,кидаючись
oдне в одного з опалу табуретками.
Жбурляючи у обличчя недопалки.
Ми, коли довго і смачно цілуємось
вуста стають схожими на медові соти...
Я-спокусниця Єва, ти мужній естет Адам.
Тану в обіймах вкотре та повторюю в соте,
що я тебе ніколи нікому нізащо не віддам!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271592
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.07.2011
автор: Леона Вишневська