Ну, розкричись на мене,
Гаркни щосили!
А я роздягнена вийду…НЕБО!!!
Немов то весна, жбурни до ніг Ворскли
Золоті оберемки вогню
З-під молоту Тора, мов данину ,
чи коштовні дари …
На дорозі гамселить барабанний оркестр,
Любовно лупцює асфальт
Кришталевими паличками ударник…
І сіється на моє гаряче тіло
Срібло, зчищене з опуклих боків
П’яного місячного ляща…
Заливається сміхом
Потік відчайдушних червоних та чорних автівок.
Фонтанують пастки зубастих калюж.
Босі ноги, голі руки…
Маленьке плаття соромиться
Своїх нових принадних форм…
Волосся … Лице…
Все одного ґатунку – мокрого…
Н-е-е-б-о-о!
Дихання остовпіло від таких гарячкових рухів,
Від здивованих вигуків крихітних перехожих.
Я лечу і можливо моя зачіска розтеліпалась,
Ситець десь непристойно задерся,
Груди можливо сміливо випнулись.
Та й грець!
А я лечу, я піднімаюсь, мов альпініст,
чіпляючись за вусики медуз,
за модні дрети наднебесних хіпі,
за мідні і дзвінкі гітарні струни,
сповзаю захмеліла на канапу хмар…
Грозою випещена плоть
Не хоче повертатись до буття…
Та спробуй, зажени мене до хати!!!
…НЕБО…
23.07.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271779
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 24.07.2011
автор: gala.vita