ПАВУЧОК-ВОДОМІРКА

Минає  літо.
Останні  дні.
Попалило  трави  і  квіти
нестримними
пристрастями  вогняними.
Не  попрощавшись,
розходимось  ми.
Назавжди.
Не  тільки  у  цьому  світі
розминулися  –
в  усіх  часах  і  світах.
Минає  літо.
Остаточний  крах.
Вітаю  і  розумію.  
Умію.  
І  я  так  хочу.
Холонуть  серпневі  ночі.
Холоне  попіл  і  прах.

Гряде  самотність  красива  –
пора  казок.
У  снах  
передсмертного  дива  
повільно
згасне  й  розтане
розпливчастий  образок.
Високий
свавільний  вітер
безпорадні  тіні  
за  край  однесе  –
свобода  духу
дорожча  за  все.

Роздивлялась  довго
з  захопленим  інтересом  
(живе  й  нове!)  –
по  нетривкій
не  існуючій  майже
поверхні  
озерного  плеса
павучок-водомірка
невагомо  як  
ковзає,  
чи-то  пливе.

Споглядала,
спостерігала,
й  не  зогляді́лася  
(ото  іще  скруха…)  –
непоспіхом  закохалася:
чудеса!
яка  ж  у  його  
знервованих  рухах
грація  і  краса.

В  озері  є  глибини.
Життя  підводне,  
таємничий  світ:
інший,
цікавий,
відмінний.
А  ще
в  озері
відбивається  все
неосяжне  небо.
Та  павучку-водомірці
тих  глибин  і  висот
і  на  гріш  не  треба.
Поготів.
Ковзає  
граційними  лапками
по  витонченій  
поверхні  
бездонних  світів
і  видивляється
самозакохано  
виключно
тільки  в  себе.

Сивий  жах.

Із  безодні  озерних  небес
кольнула  в  серце
перша  вечірня  зірка  –
пора  нам,  паву́чику,
кому  по  домах,
а  кому  -  по  нірках…

Підводжуся,
здіймаю  руку
навіки  прощальним  жестом,  
на  тлі  справжнього  неба
на  мить
відбиваюсь  у  дзеркалі
мілко́го
прибережного  плеса:
 -  Не  вмри,  павуче,
як  давньогрецький  На́ргіс,
від  палко́го  кохання  до  себе!
Ковзай  далі  поверхнею,  
чи  пливи…

Зустрінемось  випадково  –
Перейдемо  «на  ви».

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271835
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2011
автор: Валя Савелюк