Лк.6.37.
Як часто у житті твоєму
Не вірив другу ти своєму
І ображався без підстав . . .
Хтось щось побачив,щось сказав,
А ти ковтнув й не подавився ?
І на півсвіта обізлився
Не вислухав його,-чужого
І байдуже тобі вже з того,
Що друг пояснить,- ти все знаєш,
Не вислухавши , проклинаєш.
Не вір очам ,- переконайся,
Що було в друга запитайся
Ти в очі зазирни йому,
Довірся серцю ти свому.
Чому другому віриш ти ?
Межі не можеш перейти,
Злоби межі,недругом даній
В єхидній посмішці поганій.
По менше слухай ти чужого
Ти перевір себе самого,
Те,що почув,- не те воно,
Що ти подумав,це зерно
Зерно з якого проросте
Із плином часу саме те,
Що ти відкинув,- і прозрієш
Усю неправду ти відсієш
Вислухай друга і впаде
Стіна,яка вас двох веде
До розладу,- бо є слова,
Як істина вічно жива
І прийде час, лихе забудете :
"... прощайте і прощенні будете..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272170
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.07.2011
автор: Олекса Терен