Ой , як же тяжко на душі мені,
Коли я на хресті Ісуса бачу.
Душа моя болить і серце плаче
За мій і ваш гріх на землі.
Болить душа, о, як болить мені.
Бо з того часу ми не стали кращі. Ні.
Хоч достеменно я вже знаю,
Що на хресті Він переміг
Оту ворожу вовчу зграю.
Стерпіти всю наругу зміг.
Не буду я брехню писати.
Хай бачать діти, батько й мати,
Що не покращали ми, ні.
Тому і сумно, тому й боляче мені,
Не кращими від того натовпу ми стали .Ні.
Бо так, як і було колись,
З хреста і сльози й Кров лились
Кричали люди, наче звірі.
Немов скажені одурілі
«Розіпни, розіпни!»
Поміж розбійниками що з вини.
Якої ж віри вони були,
До страти свого Бога довели.
Страшніше звірів були люди,
Над святістю глумились всюди.
І на хресті Святого Бога розіп’яли
Святині у лице плювали,
Він же вину усіх на себе взяв.
Перед Творцем за нас в проломі став.
Світло у світа відібрали.
І стали дві доби пітьми,
Чернечі дні, неначе ночі.
Нехай повік не бачать очі
Оте страшенне «розіпни».
А темрява і нині між людьми,
Бо темрява і нині поміж нами,
Поміж дітьми й поміж батьками.
Поглянь навкруг! Все та ж пітьма,
Бо правди не було й нема.
Часи не ті, та люди ж тії,
До світла і сліпі, й німі.
І лицемірно очищають мрії,
Та на святе життя снують надії.
І моляться із лицемірством Богу.
Поглянь пильніше , яка тривога.
Поглянь лише, душа болить.
Земля -планета чи ж мовчить?
Ні, не мовчить, а певне знає,
Тому і трусить, і сльозою поливає.
А жити хочемо з любов'ю,
У Божій святості і чистоті.
Та знову розпинаєм на хресті
Святого Сина своїми гріхами.
Ведем Його на хрест, о Боже правий!
Я знаю, певно знаю, коли б нині,
У цю епоху, у цей час, о цій годині,
Послав би Бог Месію нам,
Світ знову не повірив би очам.
Не зрозуміли б розтоптали ,
Іншу би страту влаштували .
І знов би «стратити!» репетували .
Тому-то й так болить мені,
Бо не покращали ми, ні.
Поглянь повсюди! Та ж пітьма,
Хоч сонце в небесах сіяє,
А в світі радості не має,
Бо від гріхів свободи світ не має.
Просніться і відкрийте очі!
Бо й дні для вас, неначе ночі.
Не спіть, моліться й серед ночі,
Благайте Бога про пощаду,
Бо на землі немає ладу.
Скрізь сійте лиш одну любов.
Не сійте сльози ані кров.
Хай всі в усьому будуть раді.
Мій Бог, молю Тебе, благаю,
Храни нас спереду і ззаду,
Храни нас, Господи, повсюди,
Нехай любов між нами буде.
Дай мудрість нам і дай прозріння
І шлях вкажи нам до спасіння.
Не звірі ж ми, а люди,
Давайте ж людьми будем!
Давайте ж все любить,
Любить, а не губить.
Давайте у серцях носити хрест.
В серцях своїх,а не на шиї.
Тоді й нас не осудить Божий перст.
Не будуть мучити і демони нас злії.
24 07 1998р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272709
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 30.07.2011
автор: Лобов