Коли ти йшов вмирати на хресті,
Земля тремтіла з болю і розпуки,
І скорбна Мати плакала в юрбі,
Коли кати прибили твої руки...
Коли ти кров'ю,зранений,стікав,
Конав під сонцем,мліючи в знемозі,
Ніхто води і краплю не подав,
Ніхто не витер ті солоні сльози...
І ти вмирав,стражденний і святий,
І плакав Бог над муками твоїми:
Ну що ж ви,люди,що ж ви,як кати,
На смертні муки прирекли людину!..
І ти помер...Ти кров'ю заплатив
За кожен гріх,за всі мирські провини!..
Дивіться,люди...людоньки...кати!
Ви Бога розіп'яли!..Як людину...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272808
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.07.2011
автор: Наталя Данилюк