Козаки стояли за землю, стояли на смерть!
Вони проганяли ворога, відправляли геть.
Вони омивали кров’ю батьківські лани,
А нам зараз лише радій та живи!
Хмельницький відстоював родючі поля.
Була найдорожчою рідна земля.
А нам що важливо, щоб добре було?
Дивімось, щоб без землі нас зовсім не змело.
Шевченко боровся за землю свою.
Він любив Батьківщину вашу й мою,
А ми що зробили. щоб щось відродить?
Все продали й спалили? Дивися, як горить!
Чому ж ми такі? Ніхто нас не справить?
Не будуємо нічого, лише валим та валим.
Невже нас ніхто на місце не поставить?
Невже, ми більше іскор не запалим?
Невже було добре рабами бувати?
Під ярмом ходити і добра не знати.
Проте були смирні, не крали нічого!
А зараз – не в когось, а в себе самого!
Коли ж ми зупинимось? Мабуть, ніколи!
Живемо, ростемо, доводимо долю.
І турбот немає, хіба що про гроші.
Але то нічого, природа ж не вічна… дарма, що хороша…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272830
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2011
автор: juliwinter