Читаю стежку кроками поволі,
Сплітає думка десь в гущавині
Смарагдового, трепетного моря,
Забуту пісню про минувші дні.
Цей ліс – мій храм. Душа стає прозора,
Насправді вільна, дика і жива!
Ні з ким вона так щиро не говорить...
Ніхто її так вірно не чека!
І як завжди, зелені добрі руки
Загорнуть від всевидячого неба
В квітковий килим і пташині звуки
Мою любов. Яка вже не взаємна...
Впаде роса... Грибна волога тиша
Війне по шкірі легким холодком.
Потрібно йти, а хочеться згубитись,
Поміж дерев яскравим світлячком!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272837
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2011
автор: Парчевська Ольга