Руденька, з роду не смілива,
вона була іще й лінива.
До сонця руки простягала
і зірку із себе вдавала.
Здавалось їй, що вся земля
навколо тіла закрутилась.
Була вона іще маля,
а вже собою так гордилась.
Вона уся - мов золота,
але й не з срібла виливалась.
Одним лиш поглядом її
доля ломалась.
Але не знав ще той поет,
зложивши з перлами кларнет,
що ВІН дістане зірку ту,
таку далеку і пусту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272957
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2011
автор: Lyubeng