Затоплене місто притихло вогнями,
крізь хмари на стінах збентежує мить.
Легенько вдаряє в долоні піснями,
підстрибує лунко й просторо летить.
Ті сльози із неба малюють невміло,
так просто, дитинно кружки на воді.
Велично здувають пузаті вітрила,
і мліють нестерпно коралами в дні.
Вітрисько заглушить всі зайві турботи,
та хлине жагучий, немов із відра.
Йому не пручайся, довірся дрібноті,
крізь пори у шкірі відчуєш - жива.
Ще зовсім недавно зміряла калюжі,
пускала кораблики у світлу блакить.
Я знаю, що час, але може вже годі,
дивитись на інших, про те, що болить.
Затоплені площі, пройдися босоніж,
в просілім асфальті знайди ті сліди.
Бо літнім світанком узрієш на сході -
чудову веселку,.. мене лиш зажди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273100
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 01.08.2011
автор: Loma