Стомилося ржаве, стареньке перо,
Про муки любові не пише воно,
Лиш тихо скрипить, чорнило тече,
Від горя і болю захоче – втече.
Бажання було про прекрасне писати,
Щоб мріяти можна, думками літати.
І взялося сон про смачненьке створити,
Щоб людям солодше вдалося пожити.
Іду я, неначе, в коханий свій дім,
Його не впізнаю, з мармеладу весь він,
І ставні там з пряника, дах із зефіру,
А збоку ріка протікає з кефіру.
На дереві вафлі висять, асорті,
Печеньком так чути уже надворі,
Стежки з шоколаду, а дах із цукерки,
Із пряників точно, я бачу, ці дверьки.
На вулиці звірі з желе підбігають,
Хмаринки з бізе так легко літають,
Так хочу вкусити я пліт з ескімо,
Та дощ як пішов – парне молоко.
Сідаю на лавці, з бісквіту вона,
А я з карамельки, от дивні діла.
Тепер як лизну, частинки нема,
Ой страшно, що лишиться лиш голова!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273124
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.08.2011
автор: Galkka