Не друг, не чоловік, і не коханець…
Ніхто… Ніхто! - Далекий і чужий.
Та снів моїх ти мимоволі бранець,
Хоч скарб для мене надто дорогий.
Не мій… А я твоя… На серці грати.
Тавро болюче, невигойний знак.
Але ніхто про це не буде знати,
І навіть ти. Навіщо? Краще так.
Ятриться рана і не заживає,
І кров її - корали на губах
Цілують тих, кого на мить кохають,
А потім я втікаю – дикий птах.
І знову в сон я падаю. Вмираю…
І воскресаю… і зірвусь в політ!
Стежини дикі приведуть до раю,
В який мене так не пускає світ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273406
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.08.2011
автор: Лілія Ніколаєнко