ПОСИВІЛІ КУЛЬБАБКИ

Поси́вів  мій  двір,
посивів,
за  одну,  
беззоряну
ніч  безсонну,
непогамовного  
горя  мого́:
звичайного,
примітивного,
ревнивого,
ще  й  –
надуманого.

Сказали  судді  мої,
такі  незрадливі,
коханії,
довгождані,
як  дар,
посланий  
у  останню  мить
справедливим  небом,-
що  так  мені  й  треба.

А  в  тім,  
що  Святині  моєї,
єдиної,
всім  життям  
намоленої,
більше  нема  –
винна  сама.

…Іржа́віють  білі  бузки,
кричать  
про  смерть  ба́жану
різким  запахом,  
як  безнадійно  хворі.
Ще  вчора
золотосяйні  
щасливі  кульбабки  –
за  одну    
ніч
беззоряну  
посивіли  
з  горя.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273555
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.08.2011
автор: Валя Савелюк