Це був звичайний осінній ранок. Іванко збирався до школи. він знав, що сьогодні контрольна, і якщо він отримає п'ятірку, то батько купить йому тетріс. Він давно про це мріяв, і контрольна була для нього вкрай важлива. Прийшовши до школи, він сів за парту до Іванки, в яку давно був таємно закоханий. Все йшло добре, контрольна наближалась до свого завершення, і, раптом, шкільну коридорну тишу розірвав крик: "Швидку! Швидку!!!" - це кричала Іванкова вчителька. З невідомих причин хлопцеві раптом стало зле.
Його привезли до найкращого діагноста міста, доктора Буди, і його найкращої команди у місті: гуцула Тараса, який приїхав викладати у медичний університет плитку в туалетах, ще тої курви Свєти – медсестри, яку трахав Буда, і перспективного зубного техніка Михайла.
Буда не брався за будь-які справи, бо йому було тупо влом. Але справа Іванка стала йому вкрай цікава, він ніколи не зустрічав таких симптомів. Доктор наказав своїй суперкоманді зробити йому загальний аналіз крові, а Іванкові поставити клізму. Результат не примусив довго себе чекати... Іванка пронесло... Але симптоми залишились. Буда замислився. Він любив розгадувати задачі, які були не під силу іншим лікарям, тому в його столі завжди лежав свіжий номер сканвордів.
Невдовзі приїхали Іванкові батьки. Вони, стривожені, забігли до палати та припали до Іванка, який лежав у ліжку. Батько і мати зі сльозами на очах сіли біля нього.
- Як ти? - спитала мати.
- Ииии... - промичав Іванко.
- Це я в усьому винен, не хотів дитю тетріс купити!- заволав батько.
Раптом у палату зайшов Тарас.
- Тре їму туйво, утку пумінєти, клізма ни пумугла, али випорожнення ше йдут. - сказав він
- Звісно, лікарю, робіть все необхідне! Наш хлопчик виживе? - запитала мати.
- Підишєт на підишєт, абу вмре, абу буди жив. - сказав Тарас і заіржав, як коняка.
- Лікарю, візьміть двадцять гривень, але вилікуйте сина. - прошепотів батько і сунув лікарю двадцятку.
Лікар поозирався, поклав гроші в кишеню і мовчки вийшов. Він попрямував до кабінету Буди, де вже чекала решта команди.
- Ну шо там? - спитав Буда.
- Та двацятку дав! - відповів Тарас.
- То чо стоїш? Йди - розбий по п'ятьорці, роздай, і йдіть - шось робіть!
Тарас пішов до аптеки, щоб розміняти гроші.
В цей час в кабінеті решта команди намагалась поставити діагноз.
- А може в нього геморой! - вигукнув Михайло.
- Ні, тоді ми б це помітили, коли ставили клізму. - заперечила Свєта.
- Тре його хату перевірити. - відказав Буда.
Свєта і Михайло поїхали до Іванка додому та повернулись за кілька годин.
- Шось найшли? - одразу запитав Буда.
-В халадільнику була кубаса і півфляшки водяри, а бабки вони десь добре сховали. - відповів Михайло.
- Михайло, застеляй газєтку і діставай келішки, а ти, Свєта, ріж ковбасу. - наказав Буда.
Доктор Буда втупився в стелю, він роздумував, не міг зрозуміти, чи то на стелі пляма, чи муха... І раптом в нього виникла думка:
- А може ше півасіком шліфанем?
- Та ну, потом буди як тугда. - сказав Тарас, який тільки зараз повернувся з аптеки з цілою жменею копійок та складав купки по 5 гривень.
Коли почали пити за любов, у Михайла раптом виникла думка:
- Хлопчик, Іванко - ви помітили, що відколи його доставили, він нічого не їв?
- Ага. - сказав Тарас і випив.
- Пародонтоз! - вигукнув Михайло і глянув на Буду.
Доктор махнув головою, і Михайло, хитаючись, пішов в палату хворого, а Тарас подивився на Свєту і промовив:
- Тобі на "З".
- Зоб.- відповіла Свєта та, глянувши на Буду, який вже хропів і без усякого схвалення, пішла перевіряти на зоб і приписувати вітамінки.
Тарас, користуючись нагодою, взяв шпатель і пішов на халтурку в будинок біля лікарні.
В цей час біля ліжка пацієнта слідкували за перебігом хвороби Свєта і Михайло:
- Шось йому не стає ліпше. - сказав Михайло.
- Угу.- відповіла Свєта.
- А давай ше подумаєм, шо то може бути...
- Ну давай.
- Свинячий грип, тобі на "П".
- Простуда, на "У".
- Урологія, на "Я", ану, пробуй.
- Карочє, лічим від того, шо вже є, а там сі подивим.
- Ага.
В цей час прокинувся Буда з кошмарним бодуном і одразу скинув есемески всій команді, і, за якихось півтори години, усі зійшлися в кабінеті.
- Зробити КТ, МРТ, загальний аналіз, і дайте йому стероїди. - наказав Буда і, блюючи, почав махати руками на двері.
- Це фільм? - спитав Тарас, думаючи, що доктор бавиться в показуху.
Буда показав фак, і всі зрозуміли, що йому просто фігово, й пішли шукати в тлумачному словнику все, що сказав доктор.
За тиждень, коли вони знайшли, що означають ці слова, ??? чогось бракує лікарні, де все це є. І, зробивши необхідні процедури, або "про це дівчатка", як любив жартувати Буда, вони вияснили, що все чисто і на КТ, і МРТ, і навіть аналіз сечі нічого не показав.
Усі були в розпачі, аж тут у батька, який постійно був в палаті з сином, з'явилися ті самі симптоми.
- Це вірус. - сказав Буда і, взявши чекушку, пішов до головного лікаря. За годину лікарню закрили на карантин.
Іванкові ставало все гірше, навіть на такому довгоочікуваному тетрісі він не міг пройти змійку вище 5 рівня. В команді Буди занепокоїлись, і всі як один пішли в запій. Ні прострочені "Таміфлю", ні грілки не допомагали. Стероїди допомогли накачати пальці, які постійно грали в тетріс, але хлопцю не ставало легше.
Раптом Свєта, прокинувшись з бодуна, видала:
- А може він тупо сімулянт, і папаня такий же?
- Цікаво... Треба дати їм плацебо і перевірити. Випиши їм амфетамінів. - промовив Буда.
За день надійшли вісті. В кімнату до команди Буди зайшла чергова медсестра і завила:
- Вашева Іванка пєрєвілі.
- Шо, подіяло, ха, я знав, я знав! Куда перевели? - зрадів Буда.
- В морг, амфєтаміни даканалі. - сказала медсестра чухаючись під пахвою.
- Я мушу побачити тіло, здається, я знаю, шо вбило пацана і вбиває його батяню.
Вся команда глянула на Буду. Вони бахнули ше по 50 і спустилися в морг. Буда почав уважно оглядати тіло і раптом вигукнув:
- Є! Підтвердилось, те саме, що вбило мого пацієнта 5 років тому.
Доктор з командою поспішили до палати, де лежав батько Іванка, і сумно дивився на тетріс сина, де вже зовсім сіли батарейки.
- Я знаю, що з вами, і це лікується, ви будете жити! - бадьорим (як на бодун) голосом сказав Буда.
- Що? Що це? - розпитував батько Іванка.
- Страшна хвороба, від якої, нажаль, ніхто не застрахований. Іванко підчепив це в школі, а ви від нього вже тут в лікарні. Я правильно зробив, що закрив всю лікарню на карантин, вона могла скосити усіх незаражених. Це - педикульоз.
- То я житиму?
- Так, але вам потрібна пересадка печінки, бо то, чим ми вас лікували її нафіг посадило, тим більше, ви раніше бухали . Ми пересадимо вам печінку, проведемо хіміотерапію від педикульозу, і ви будете жити.
- Дякую, дякую, лікарю, візьміть ще двадцятку.
- Та нетреба. - сказав буда і поклав гроші до кишені.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273566
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.08.2011
автор: White Noise