Мій світ - одна кімната,
і я живу у ката.
А небо - біла стеля із сірими плямами.
Самотня чорна скеля, що виє під вітрами.
Мов дюною сховали з пустелі у пісок.
І відчаю не мали писати некролог.
І чим же я гордилась сама, мов навіжена.
Все не туди я пхалась і пхалася скажена.
Вже більш не оглянутись. Стою на краю прірви.
Мені б лиш дотягнутись. - а далі скроні виб'є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273612
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 04.08.2011
автор: Lyubeng