Кажуть: вона буває чорна й біла ,
Одна жорстока, інша, мов свята.
Та кожна з них терзає людське тіло,
Хоч непомітна суть її й проста.
Їй визначати вік ніхто не брався –
Вона в літах і ,ніби й молода.
До неї так ніхто й не залицявся
Може тому й душа її брудна.
Живе собі жаринкою палкою
Ледь блимає із-за людських чеснот
Спалахуючи посмішкою злою,
Якщо комусь не вдався поворот.
У пристрасті лютують її очі,
Якщо у когось краще щось і більше
Роззявить пащу й рясно слиноточить,
І закликає біди щонайгірші.
Глуха до святості найкращих почуттів,
Їх підло нищить, хоч і тишком –нишком,
Гріха тяжкого не вбачає в тім
І догризає , мов голодний кришку.
Комусь кохання розіб’є ущент,
Когось під камінь зажене могильний,
А хтось втрачає все в один момент,
Хоча здавалось був він семижильним.
Благословляє всіх : кого на сльози,
Когось на кров, когось на забуття.
Комусь улітку припече морозом,
А в когось хитро виманить життя.
Когось за грати селить просто так,
У когось владу забере чи гроші,
Комусь ярлик учепить, а чи знак,
А тому жару всипле у калоші.
Але погодьтесь –в цьому є плюси,
Коли кати гризуться між собою.
Якщо вона і спалює мости,
То в радість плисти чистою водою.
Відкрити очі (теж бува резон)
На те, що було вкрите пеленою.
Когось підійме на високий трон
Посеред крові, що взялась піною.
Багряний жах і світська позолота,
Шалений біль і радість гомінка,
Трухлявий тин і ковані ворота,
Тужливий плач і музика дзвінка.
П’янкі контрасти заплітає в долі.
Руйнує, нищить... Створює, вершить...
Її не треба десь шукати в полі.
Вона –це заздрість – в кожному сидить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273725
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2011
автор: МІЛА