Зношенi чоботи шаркали на сантиметр нижче асфальту. Згорблений пiд тягарем насупленого неба, Вiн майже сухими очима вiдмiрював кожен наступний крок. Думок уже не було. Думки були ранiше. Тепер iснувала лише народжена ними важкiсть, вдавлювана в серце.Тепер iснував густий туман, який, з"єднуючись з небом, здавався стiною, стiною вiчностi.
Його розiрвав несподiваний вибух. Жовтогаряча пляма, пролетiвши через стiну, перетворила камiнь на пил. На сантиметр вище асфальту та на життя нижче неба промайнула вона перед чорною постаттю, на мить ослiпила. В наступну мить рясний дощ залив Його зупиненi зiницi. Впiзнав сльози. А ще за хвилину Його ноги долали останнiй сантиметр смолистої вертикалi, i вiн щодуху мчав за сонячною плямою, з якої долинав дзвiнкий дитячий смiх.
Дiвчинка, схожа на сонце, струмок та вiчнiсть одразу, була нездiйсненною мрiєю, яка вкотре повертала до життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273767
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.08.2011
автор: Rusya