Колишній жаль
спахне ще
вряди-годи,
як спротив
догораючої
свічки.
Листки повільно
падають
на воду,
і їх відносить
течіЄю
річка.
Невже це так
навіки
однозначно:
від пишного цвітіння
і до тліну?
Тебе ніколи
більше
не побачу.
Тебе ніколи
більше
не зустріну.
І, мов крило
між хвиль,
майне прозоро
колишня світла
усмішка
твоя.
У небо дивляться
з дна річки
вічні
зорі –
над зорями
невладна
течія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=273937
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2011
автор: Валя Савелюк