Я збирав пелюстки тих троянд,
Що життя розсипало довкола.
І душа, ніби спалах гірлянд,
Одночасно горіла й холола.
Брав у руки пелюстку, і враз
Оживав із минулого спомин,
Кожен повен подяк і образ,
Незабутніх років перегомін.
Знову брав їх, і знову пливли
Миті днів, пережитих, далеких.
Ех, які ж ви прекрасні були
В молодих переспівах лелечих.
В кольорах пелюсток пізнавав
Різнобарви доріг незабутніх.
Кожен колір вогнем зігрівав
На дорогах відомих й безпутніх.
Сред опалих пелюсток шукав
Я троянди духмяні в бутонах,
І я вірив, надіявсь і знав,
Що знайду на оновлених лонах.
Ще я знав, що потому і з них
Опадуть пелюстки всі додолу,
І опинюся вже серед тих,
Хто не сяде до нашого столу…
Я збирав пелюстки і радів,
Що життя вирувало довкола.
І душа під змоложений спів
Одночасно горіла й холола.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274021
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.08.2011
автор: В. Гроз