Не було.
Нічого не зосталось.
Не зосталося нічого.
Далебі.
Випадково стрінемось –
як старість,
наче старість,
я небажана тобі.
Море десь –
на все життя солоне.
Відчайдушні,
намарні зусилля крил:
межи двох
блакитних прірв
холонуть
три птахи,
що їм не стало
сил.
Осідає
невагомий попіл.
Зрада! –
береги і обереги.
Мов
серед вселенського потопу,
але вже на цей раз –
без ковчега.
Речення
обірвані, розмиті.
Небо й море –
наче дві сторінки…
Ще
жива трикрапка
у блакиті
і небажана,
як старість,
жінка…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274063
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.08.2011
автор: Валя Савелюк