Дорога моя запліталась в ногах
і тремтіли коліна, збиваючи з каменів пил
і вкриваючись багрянцем
і смарагдовим скупим соком здертих трав.
Пекуче сонце, вагітне міражами,
голе-голісіньке нагло дивилося в лоб.
І, здавалось, от-от народить.
Краще воно б одягнулось хоч в зношену, хоч в найстарішу хмару.
Воно не спішило, вражаючи своєю байдужістю,
і навіть не насміхалось – убивчо мовчало.
Йому було все одно, чи плачу, чи благаю, чи кричу…
Я майже так само байдуже ховала очі, щоб не засліпило.
Повільний шлях, довжиною в єдиний день життя…
Він плив під ногами, створюючи ілюзію мого руху,
І не важливо, яким він був, аби над ним Світило.
Згубне, але таке жадане… Доки метроном плекатиме ритм у моїх грудях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274079
Рубрика: Верлібр
дата надходження 08.08.2011
автор: Zak Ysmila