Поглянь в високе небо – он там твоя зоря!
Моя душа журилась і нею стала я.
Я ніч зацілувала, ти губи не ховай,
Тепер в моєму сяйві знайди дорогу в рай.
Іди зі мною поруч, до хати проведу,
Із золотим промінням я тіло огорну,
Благала тихо місяць - хай сон твій збереже,
Кохання загортала, як справжнє Фаберже.
Ти загадай бажання, а я його здійсню,
Навік тоді погасну та знай - тебе люблю,
Так голос твій почую і щастям обернусь
Як полечу донизу, його здійсню – клянусь.
Та ось прийшла година, настала та пора,
Відчула що надумав і очі підвела,
Хотів любити іншу, за руку вже тримав,
Та я здійснити мушу, хоч душу розірвав.
Порвала чисте небо я криком голосним,
Лечу далеко в прірву, а ти вже став чужим,
Їі ти огортаєш – вона твій оберіг,
Помстилось тобі небо, як ти звернув за ріг.
Гроза так налетіла, розбила всю печаль,
А вітер буревієм розніс осколки вдаль,
Засипав снігопадом, замерзла назавжди,
Тепер немає світла, любові ти не жди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2011
автор: Galkka