Підкрались кішечкою сутінки раптово
І шовковистий килим стиглих трав
Вбирав їх кроки. Небом волошковим
Поволі човен-місяць випливав
В полон духмяний, у в’язницю звуків.
Підставивши свій кришталевий ріг,
Щоб ледь черкнути землю та почути
Сумну баладу лицарів німих,
Що сплять в степу. Вечірньою зорею
Не тішити, не гріти їм серця.
Мовчать кургани, славу і трофеї,
Дбайливо бережуть. Та не життя...
Сплету вінок із маків та волошок,
Червону стрічку запущу в косу,
І вітерцем метнуться ноги босі
Слідом за човном, у п’янку росу.
Ходім зі мною в степ! Ходімо в літо!
Звідки не буде більше вороття!
Пророчать нам кургани – ворожбити:
„Живи сьогодні і святкуй життя”!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274204
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2011
автор: Парчевська Ольга