Я не знаю чи варто мені кидати остаточно палити,
припиняти доводити щось порожнім, непотрібним людям...
Мені б час навчитись зав'язувати йому краватку
і собі нерви у морський вузол!
Ти б знала як він один весь мій світ до нитки звузив,
до своїх теплих долонь і безпечних очей...
До вечорів у лимонному світлі бетонних магістралей,
до поцілунку, що гірчицею на вустах пече,
до списаних аркушів, які я потім в істериці спалю...
Я з ним тамувала подихи годинами, липла в обіймах до шиї,
залишала власні думки без одягу, а він цілував мені ступні.
Я хотіла бути єдиною, а не однією з наступних...
Бути стрілкою його годинника, сузір'ям родинок на спині,
почуттям, яке з нічого, наче галактика, виникло...
Одним з тих календарних днів, що вкотре починають
відлік до багатозначного "ми".
Щоб ти змінив...Мій забитий, критичний цикл,хаотичний ритм,
викинув у смітник речі, до яких я звикла, припинила пити
наніч кофеїн і плавити мізки в моніторі...
Я буду однією з ідеально рівних сторін трикутника,
ти мене, мов мантру, напам'ять повторюй...
Віддам найдорожче тому,
хто навчить мене правильно вимовляти французьку "r".
Я від сліз захлинаюсь, у них тону,
нехай сохнуть по тілу літерами, щоб ти потім їх дотиком стер.
Я виливаюсь на тебе літрами як меланхолійна леді Естер
в "Азазелі" самого Акуніна.
Мене ще досі гризуть ненаситні сумніви...
Ти не проводь складні паралелі, будь собою,
слухняним розумником...
Готуй смачні сніданки і ліжко застелюй так,
щоб в простирадлах губились льодяники.
Я масова, некерована паніка, я невгамовний Рейхстаг.
Обожнюю прикидатись навмисно п'яною,
верзти казна що, тільки б дістати його до живого,
там де подразнується, терпне.
Тоді він говорить мені з відразою:
-Краще б ти щосили била прямісінько в пах,
ніж словами дряпала моє серце.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274282
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2011
автор: Леона Вишневська