Крихка свідомість душ осатанілих,
важких химерних постатей змарнілих,
дощем образ розмита й роздратована
вона вже майже заживо похована.
Останні кроки хворої уяви,
тобі іще ввижаються примари
колись простих і радісних речей,
і ллються сльози з втомлених очей.
Вологі очі і гарячі скроні,
шматок життя в потрісканих долонях,
і кров густа пульсує в голові,
й жорстка реальність гине у мляві.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274286
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.08.2011
автор: Марія Родінко