Сьогодні іде дощ.
Читаю книжку.
Думаю про тебе.
Не можу забути,
Як я тебе люблю.
Але ти про мене не згадуй.
Так сумно, що аж печаль.
Ди́влюся у вікно.
Мабуть, виглядаю тебе.
Але ти не приходь.
Одішлю тобі «есемеску»,
Таку:
«Сьогодні іде дощ.
Думаю про тебе.
Ніяк не можу забути,
Як я тебе люблю».
І слідом:
«Учора йшла кладкою.
Летів наш лебідь.
Сів на воду.
Все іще самото́ю».
Потім іще одну:
«Цвітуть троянди.
Білі і червоні.
Кай і Герда.
У Кая – льодяне серце».
Але ти їх і не читай.
Прочитай лишень останню:
«Іде дощ.
Не виходить тебе забути.
Може, приїдеш,
обійме́мося?..» --
Але ти і не здумай їхати.
Не роби нічого.
Кроку навстріч не ступи.
Вглухни і онімій.
Витри із пам‘яті
Навіть ім‘я моє,
А із твого мобільного –
Номер мій.
Мовчи. Жодного поруху.
Лід і сталь. Не відзовись.
Бо того тебе,
Якого я так люблю
І не можу забути –
Ти розіп’яв.
А цьому тобі – фарисею -
Я все одно не повірю.
Sms-ка: “У нас – ливень.
Я стою проз неба. Блискавки́.
І тільки одне питання:
Володю, а де ж Володя –
Янгол мій?»
Постфактум. Sms-ка:
«У нас – дика гроза.
Град.
Мабуть, усе загинуло.
Ти хоч коли-небудь приїдеш?»
Відповідь:
«У нас грози немає.
Трохи покрапав дощ.
Приїду завтра, як завжди:
О 15-ій,16-ій,17-ій, чи 18-ій…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.08.2011
автор: Валя Савелюк