Більше роками хапаю за нитки
свою власну долю
ламаю ті грати
якими окута
я свою спокуту
пускаю на волю
з твоїми словами.
Не вбита іще,
але ще не розкута.
Моєї брехні
найперший ти зрадник
мене опускаєш до грішної землі
і сльози даремні,
і я безпорадна,
не матиму більше сліпої надії,
смішної надії на твої вуста.
Хоча маю визнати –
ти той сміливець,
який мене звабив
і я ледь жива.
За власним бажанням
тобі зізнаюся
у цім нерозумнім моїм почутті,
коханням назвати його не беруся,
хоча може так назвеш його ти
потягнеш сильніше за тонкії нитки,
які не порвуться,
зігрієш словами,
своїми вустами
і доки я ними тепер не нап`юся
тебе я нікуди не відпускаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274425
Рубрика: Верлібр
дата надходження 10.08.2011
автор: Лєха Суслик